США стикаються з критичною залежністю від Китаю у сфері виробництва рідкоземельних магнітів. За даними, минулого року внутрішнє виробництво забезпечило лише 300 метричних тонн із необхідних 48 000 тонн, тоді як понад 90% світового постачання контролює Китай.

Ситуація загострюється через нові вимоги Пентагон щодо ланцюгів постачання. З 1 січня 2027 року діятимуть правила DFARS, які забороняють використання магнітів, що пройшли будь-який етап виробництва в Китаї, Росії, Ірані чи Північній Кореї. Це змушує оборонних підрядників шукати альтернативні джерела сировини, такі як диспрозій та тербій.

Наразі потужності США лише на шляху до досягнення 5 000 тонн до кінця 2026 року, що значно менше за поточний попит. Крім того, Китай контролює близько 99% процесів розділення та очищення важких рідкоземельних елементів, що створює додаткові ризики для промисловості США.

Зростання витрат на морські перевезення переформатовує світову торгівлю нафтою, змушуючи продавців суттєво знижувати дисконти, щоб зробити постачання рентабельними для НПЗ.

У Середньому Сході вартість фрахту VLCC з Перської затоки до Китаю зросла до $33 за барель наприкінці вересня. Це підняло кінцеву вартість нафти в Китаї до рівня близько $140 за барель, що перевищує готовність китайських НПЗ купувати такий ресурс.

Щоб уникнути збитків, Aramco використовує стратегію фіксації дисконтів на поточний момент із завантаженням через два місяці. Проте високі ставки фрахту можуть повністю нівелювати маржу продавця, залишаючи чистий дохід нижче номінальної ціни OSP.